Reader » Стр.163 (1.3)

— Дуже прикро — дуже-дуже прикро. Та не це найгірше — боюсь, що репутацію газети знищено. Дійсно, до цього на нашу газету ніколи не було такого попиту, ніколи не продавали такого великого тиражу, та чи хтось захоче стати знаменитим через своє божевілля? Мій любий друже, буду з тобою відвертий — на вулиці повно людей, які прагнуть поглянути на тебе, бо думають, що ти божевільний. І в них є всі підстави так. вважати, прочитавши те, що ти написав в редакторській статті. З якого дива ти взяв собі в голову, що можеш бути редактором аграрної газети? Ти нічого не тямиш у сільському господарстві, і я хочу, щоб ти попрощався з цією посадою і забрався геть. Я більше не хочу у відпустку, особливо якщо ти сидітимеш на моєму стільці. Я хочу щоб ти пішов. Чому ти не сказав мені, що нічого не тямиш у сільському господарстві? — Що сказати тобі, кукурудзяному стеблу, капустяній голові, сину кольрабі? Мені ще ніколи не казали таких образливих слів. Я скажу тобі, що я займаюсь редакторською справою вже 14 років, і це вперше я чую, що треба щось знати, щоб бути редактором газети. Хто йде на посаду редактора аграрної газети? Це, як правило, люди, які зазнали поразки в поезії, в пригодницькій літературі, психологічній драматургії, в міській пресі — вони нарешті опиняються в сільському господарстві. І ти розказуєш мені про газетний бізнес! Я йду, сер. Після того, як зі мною повелись так, як ви повелися зі мною, я, звичайно, волію піти. Та я виконав свій обов’язок. Я казав, що зможу зробити газету цікавою для всіх верств — і зробив. Я казав, що зможу довести тираж до 20 тисяч примірників — і довів. І я залучив до газети найвишуканіших читачів, які коли-небудь були в якоїсь аграрної газети. У цій ситуації програли ви, а не я. До побачення. І я пішов.