Відповіді до підручника: Стр.181

Виробництво тканин, одягу, взуття

Ділимося своїми думками

На мою думку, переорієнтація швейної промисловості на військове спорядження почалася як вимушена тимчасова необхідність, але може стати шансом для довгострокового розвитку. Виготовлення якісної амуніції дає підприємствам нові технології, досвід роботи за міжнародними військовими стандартами й вихід на нові ринки, які будуть потрібні й після перемоги (експорт, участь у проєктах НАТО тощо).

Перевіряємо себе, запитання 1

Легка промисловість охоплює передусім текстильне, швейне, взуттєве виробництва та галантерею.
На їх розміщення впливають чинники:

• сировинний (райони вирощування бавовнику, льону, тваринництва, хімкомбінати синтетичних волокон);
• працересурсний (потреба в багатьох, переважно жіночих, кадрах);
• споживчий (великі міста, густонаселені райони збуту);
• транспортний (зручні шляхи для підвезення сировини й вивезення готових виробів);
• науково-технічний (сучасні високотехнологічні фабрики тяжіють до великих міст і наукових центрів).

Перевіряємо себе, запитання 2

Сучасні провідні тенденції такі:

• «швидка мода» й масове, здебільшого азійське, виробництво недорогого одягу з коротким життєвим циклом;
• посилення уваги до екологічності й етичного виробництва (повільна мода, переробка, вторинний ринок одягу);
• диджиталізація: зростання онлайн-продажів, використання цифрового моделювання дизайну та «розумних» технологій у виробництві.

Також швидко зростає ринок спортивного й ековзуття.

Перевіряємо себе, запитання 3

Найбільші країни-виробники й експортери тканин та одягу: Китай, Індія, Бангладеш, В’єтнам, Туреччина; серед провідних європейських експортерів — Італія, Франція, Німеччина, а також США.
Найбільші виробники й експортери взуття: Китай, В’єтнам, Індонезія (масове виробництво), а також Італія й Португалія як лідери у високоякісному дизайнерському взутті.
На карті атласу ці країни треба виділити та підписати як основні центри світового виробництва легкої промисловості.

Перевіряємо себе, запитання 4

Найбільші центри виробництва одягу в Україні: Київ, Харків, Львів, Чернігів, Хмельницький, Івано-Франківськ, Луцьк. Найбільші взуттєві центри: Київ, Запоріжжя, Львів, Харків, Дніпро, Житомир.
Їх розміщення пояснюється орієнтацією на трудові ресурси й споживача (великі міста, густонаселені райони зі зручними транспортними зв’язками), а також можливістю працювати за давальницькими схемами на експорт.
Воєнні дії призвели до руйнування частини фабрик або їхньої евакуації до безпечніших регіонів, порушили ланцюги постачання, але водночас спричинили різке зростання виробництва військового одягу, взуття та амуніції.

Працюємо з інформацією

«Стійкість української легкої промисловості: досвід евакуйованого підприємства»

Підприємство: Anabel Arto.

1. Діяльність. Виробництво спідньої білизни, купальників і домашнього одягу.

2. Евакуація. У 2014 р. підприємство переїхало з Луганська до Харкова, а у 2022 р. — з Харкова до Вінниці через російську агресію.

3. Відновлення роботи. Компанія відкрила швейне виробництво у Вінниці, а також цех на Львівщині.

4. Труднощі. Перевезення обладнання, пошук приміщень і працівників, налагодження виробництва.

Висновок. Евакуація допомогла підприємству зберегти виробництво, робочі місця та продовжити діяльність під час війни.

Установлюємо закономірності

Я частково згоден із твердженням.
Аргументи «за»:

• Якісний та зручний одяг і взуття менше псуються й краще захищають здоров’я (шкіру, суглоби), тому важливіші за модність.
• Надмірне захоплення брендами стимулює «швидку моду», перевиробництво й шкодить довкіллю та сімейному бюджету.

Аргументи «проти»:

• Мода й бренди допомагають людині самовиразитися, почуватися впевненіше.
• Відомі бренди часто гарантують саме високу якість і безпечні матеріали, тому їхня роль теж може бути важливою.

Отже, у повсякденних речах на першому місці мають бути якість і зручність, а мода й бренд — додатковий, але не головний критерій вибору.