Відповіді до підручника: Стр.86 (10)

У п’єсі показано типовий український національний характер. Олексій щирий, відданий у коханні, працьовитий, шанує матір та старших: обіцяє Одарці «буду вас почитати й послухати, як матір ріднесеньку», готовий заробляти на всіх. Уляна вірна своєму коханню, смілива й уперта: навіть під загрозою покарання відмовляється давати Стецькові хустку. Одарка – дбайлива, хоч і засліплена турботою про добробут дочки. Герої дотепні, люблять пожартувати (Стецькові недоладні фрази, розмови Скорика), охочі до пісні – це теж риси українського характеру.

Побут змальовано через опис селянської хати та щоденне життя: «селянська хата зсередини; праворуч довгий стіл, покритий скатеркою, на якій велика житня хлібина», лавки, велика піч. Показано працю простих людей: Одарка-бублейниця, що утримує сім’ю заробітками, Олексій-коваль, який служить у Харкові й заробляє гроші. У мові персонажів вжито побутові звертання, прислів’я, подяки: «Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на все добре», що підкреслює народне середовище.

Звичаї та традиції передано насамперед через обряд сватання. До хати приходять старости, просять «на хліб, на сіль і на сватання», говорять примовками (Осип Скорик сипле приказками, уживає «солдатську» лексику). Дівчина подає рушники сватам як знак згоди, а парубкові має пов’язати хустку. Звичай відмови показано в сцені, коли замість хустки Стецько отримує гарбуза. Наприкінці сватання дівчата й молоді співають пісню «Тогді на світі правда стане…», що засвідчує давню традицію завершувати родинні обряди спільною піснею. Усе це створює яскравий образ українських національних звичаїв і традицій.