Відповіді до підручника: Стр.162 (5)

На початку другого абзацу місяць тільки сходить з-за обрію: він круглий, смутний, світить упівсили, без завзяття; його проміння тьмяне й печальне, мов зітхання матері. Місячна доріжка на воді така ж несмілива, ледь помітна, тремтлива.

Згодом, коли місяць піднімається вище, він уже ясно світить, його сяйво стає сильним, теплим, воно ніби пробуджує весну в садках, надає особливого значення мовчанню полів, поглядам людей, робить усе довкола виразнішим. Місячна доріжка теж стає яскравою, золотою, упевненою.

Фрагмент про те, що місячне сяйво «ясно палає, освітлюючи твої почуття, і все там видно… а найкраще – твою любов, ім’я котрій – ця весна, ця земля», означає, що світ природи освітлює й внутрішній світ людини. У цьому світлі герой виразно відчуває й усвідомлює свою головну любов – до весни, до рідної землі, до життя.