Відповіді до підручника: Стр.106

Типізація країн за рівнем економічного розвитку

ДІЛИМОСЯ СВОЇМИ ДУМКАМИ

Поділ на розвинені країни й країни, що розвиваються, частково справедливий, бо відображає реальні відмінності за ВВП, ІЛР, структурою економіки. Але така типізація спрощує картину: не враховує великих відмінностей усередині країн, може «навісити ярлик» і виправдовувати нерівність у доступі до ринків, кредитів та впливу в міжнародних організаціях.

ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ 1

Типізація потрібна, щоб систематизувати велику кількість країн, порівнювати їхній розвиток, планувати міжнародну допомогу та економічну політику. Основні показники: ВВП та ВВП на одну особу (часто за ПКС), ВНД на одну особу, індекс людського розвитку (ІЛР), структура економіки за секторами, структура зайнятості, рівень урбанізації й доступ до сучасних технологій.

ПЕРЕВІРЯЄМО СЕБЕ 2

Виділяють три основні типи країн:
1) Економічно розвинені країни — мають високий ВВП на особу, дуже високий ІЛР, постіндустріальну структуру економіки (домінує третинний сектор). Приклади: США, Німеччина, Японія, Франція, Швеція.
2) Країни, що розвиваються, — характеризуються нижчими доходами, значною роллю первинного сектору, часто сировинною спеціалізацією й нерівномірним розвитком. Приклади: Індія, Бразилія, Єгипет, Нігерія, Індонезія.
3) Країни з перехідною економікою — держави, що переходять від планової (соціалістичної) до ринкової економіки, проводять реформи приватизації, лібералізації, інтеграції у світове господарство. Приклади: Україна, Молдова, Грузія, а також Польща, Чехія, країни Балтії (частина з них уже досягла рівня розвинених).

ДОСЛІДЖУЄМО СВІТ НАВКОЛО НАС

Приклад нової індустріальної країни: Південна Корея.

1. Основні етапи економічних реформ
- 1950–1960-ті: дуже бідна аграрна країна після Корейської війни, висока залежність від сільського господарства й зовнішньої допомоги.
- 1960–1980-ті: державні плани індустріалізації, створення великих корпоративних груп (чеболів), акцент на розвиток металургії, хімії, суднобудування, машинобудування; орієнтація на експорт.
- 1990-ті до сьогодні: перехід до високотехнологічної економіки, розвиток електроніки, автомобілебудування, ІТ, креативних індустрій; демократизація та подальша інтеграція у світову економіку (членство в ОЕСР, СОТ тощо).

2. Ключові чинники успіху
- Природні ресурси: їх небагато, тому країна зробила ставку не на сировину, а на працю, технології та інновації.
- Робоча сила: велика кількість працездатного населення, високий рівень трудової дисципліни, готовність працювати в експортних виробництвах.
- Освіта: масові інвестиції в шкільну й вищу освіту, технічні спеціальності, науку й дослідження.
- Інвестиції: активне залучення іноземних інвестицій та значні державні вкладення в інфраструктуру, промисловість, НДДКР.
- Роль держави: сильна промислова політика, підтримка експортерів, захист і водночас контроль за великими корпораціями-чеболами.
- Зовнішня торгівля: чітка орієнтація на світові ринки, участь у глобальних виробничих ланцюгах.

3. Виробництва — рушії економічного зростання
- Важке машинобудування й суднобудування.
- Автомобілебудування (Hyundai, Kia тощо).
- Електроніка й побутова техніка (Samsung, LG).
- ІТ-сектор, телекомунікації, креативні індустрії (ігри, кіно, музика).

4. Чи може Україна використати подібний досвід і які умови потрібні
- Що можна запозичити:
- орієнтацію на експорт готової продукції з високою доданою вартістю, а не лише сировини;
- пріоритет освіти, науки, інженерних і ІТ-спеціальностей;
- активну промислову політику держави: підтримку перспективних галузей (машинобудування, авіація, дрони, ІТ, «зелена» енергетика, переробка агропродукції);
- участь у глобальних ланцюгах створення вартості через спільні підприємства та інвестиції.
- Необхідні умови для України:
- завершення війни та гарантії безпеки для інвесторів;
- послідовні економічні й антикорупційні реформи, захист права власності й незалежні суди;
- розвиток інфраструктури (транспорт, енергетика, цифрові мережі);
- підтримка малого й середнього бізнесу, інноваційних парків, технопарків;
- поглиблення європейської інтеграції та доступ до ринків ЄС.
Такий курс дав би змогу Україні, спираючись на свій людський потенціал та ресурси, пройти шлях до швидкого зростання, подібний до південнокорейського.