Відповіді до підручника: Стр.178

ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ

1. Репродукції картин

А. На картині Л. Давиденка зображено закохану пару в яскравому українському вбранні, що обіймається на тлі барвистих дерев і храму; навколо панує спокій, краса й затишок. На картині О. Дробоцького бачимо солдатів у касках і плащах, з автоматами в руках, які рухаються вузьким темним проходом серед зруйнованих стін, їхні обличчя напружені, відчувається небезпека й тривога.
Б. Картини контрастують кольорами й настроєм: «Після храму» світла, яскрава, сповнена радості кохання й мирного життя, тоді як «Війна» виконана в темних, сіріх тонах і передає жах, напруження та небезпеку фронту. Також протиставлено мирний, святковий день закоханих і сувору буденність солдатів на війні.
В. Молодий боєць випадково потрапляє до невеликого містечка, де в тимчасовому шпиталі працює медсестра Марта. Він поранений, а вона береже його, розмовляє з ним про дім і дитинство, і між ними народжується кохання. Коли хлопець повертається на передову, Марта щодня пише йому листи, а він носить її світлину в кишені під бронежилетом. Після закінчення війни вони зустрічаються біля відбудованого храму в рідному місті й вирішують почати нове мирне життя разом.

2. Життєпис О. Гончара

Олесь Гончар народився 3 квітня 1918 р. в с. Ломівці біля Катеринослава в родині робітників; рано осиротів і виховувався в діда й бабусі на Полтавщині. Після семирічки навчався в Харківському технікумі журналістики та на філологічному факультеті Харківського університету, але навчання перервала Друга світова війна: він пішов на фронт добровольцем, був двічі поранений, дійшов до Праги й нагороджений орденами й медалями. Після війни письменник жив у Києві, навчався в аспірантурі, працював в Інституті літератури і почав активно друкувати прозові твори. Справжнє визнання йому принесла трилогія «Прапороносці», за яку Гончар отримав Державні премії та був прийнятий до Спілки письменників. Він написав також романтичні новели «Модри Камень», «Гори співають», романи «Земля гуде», «Людина і зброя», «Тронка», «Собор», «Циклон», «Берег любові», «Твоя зоря» та інші, поєднуючи воєнну й філософську проблематику з патріотизмом і гуманізмом. Роман «Собор» був жорстко розкритикований владою, але Гончар не зламався, користувався великим авторитетом, захищав переслідуваних колег і водночас обіймав високі посади в науці та громадському житті. Його творчість відзначена численними нагородами, зокрема міжнародними, а 1992 р. він став почесним доктором Альбертського університету в Канаді. Помер Олесь Гончар 16 липня 1995 р. у Києві, де й похований на Байковому кладовищі.