Відповіді до підручника: Стр.101 (4)

Сьогодні я вперше потрапила на ярмарок у Сорочинцях, і в мене аж дух перехопило від усього побаченого. Ще здалеку земля наче загуділа: кричать перекупки, гукають один до одного чоловіки, реве худоба, скриплять вози, сміються люди, а над усім тим лунає музика.

Куди не гляну – усюди рух і барви. Стоять рядами вози, навалені мішками, скринями, глечиками, горшками. На жердках висять плахти, свитки, сорочки, хустки й стрічки – такі різнобарвні, що аж очі розбігаються. Один кличе купувати коня, другий вихваляє свої чоботи, третій торгує медом та горілкою – кожен перекрикує сусіда.

Мені здається, ніби весь світ з’їхався сьогодні в Сорочинці: і козаки в гарних свитках, і поважні господині в намітках, і парубки, що жартують та підморгують дівчатам. Я йду поміж ними, тримаючись ближче до батька, а серце так і тремтить від радості й цікавості. Усе для мене нове: і галас, що схожий на шум великого моря, і натовп, який крутиться, мов вихор.

Я не встигаю все роздивитися: то мене манять червоні стрічки, то срібні сережки на прилавку, то запах свіжоспеченого хліба й смаженого м’яса. Чую, як десь заграли музики, хтось уже пустився в танок, і мені так хочеться приєднатися до цього веселого гомону й танцю.

Ярмарок здається мені справжнім святом: гучним, різнобарвним, трохи метушливим, але таким веселим, що й додому не хочеться вертатися. Думаю, я ніколи не забуду свого першого ярмарку в Сорочинцях.