Відповіді до підручника: Стр.110 (4)

У дитинстві доля постає як добра супутниця: вона «взяла» малого за руку, «одвела» до школи й пообіцяла, що «з нас будуть люде». Ліричний герой слухається її, старанно вчиться, сподіваючись на краще життя. У зрілості він бачить, що обіцянка не справдилася: «А ти збрехала. / Які з нас люде? Та дарма!» – тобто суспільні обставини не дали здійснитися мріям. Проте герой не зненавидів долю й не відрікся від неї: він підкреслює, що вони «не лукавили», жили чесно, без «зерна неправди», і знову звертається до долі як до «друга вбогого, нелукавого», кличе її йти далі до «слави». Отже, доля не була особливо ласкавою в буденному сенсі: він зазнав злиднів, розчарувань. Але саме цими випробуваннями вона його не зламала, а загартувала, зробила сильним, чесним, здатним іти своїм шляхом і служити народові.