Відповіді до підручника: Стр.110 (6)

Персоніфікація – це художній засіб, коли неживим предметам або абстрактним поняттям надають ознак живої істоти, людини.

У вірші уособлено Долю: ліричний герой звертається до неї, як до живої людини: «Ти не лукавила зо мною, / Ти другом, братом і сестрою…», «Ти взяла мене, маленького, за руку / І в школу хлопця одвела…», «“Учися, серденько, колись…”, – ти сказала», «Ми не лукавили з тобою, / Ми просто йшли…», «Ходімо ж, доленько моя! / Мій друже вбогий, нелукавий!».

Роль цієї персоніфікації в тому, що абстрактна доля постає як близький друг і супутник людини з дитинства до зрілості. Так поет розкриває довірливе, спокійне й водночас гідне ставлення героя до своєї долі, підкреслює його чесність, внутрішню силу та посилює ліризм і емоційність твору.