Відповіді до підручника: Стр.143 (10)

Приблизний усний опис.

Великодній ранок поволі сходив на покинуте поліське село. Сонце ніжно торкалося верхівок беріз, позолочувало хрести на тихій, замкненій церкві, розпалювало на вишнях біло-рожевий вогонь цвіту. По городах зеленіла перша трава, виблискуючи росою, птахи з усіх сил виводили свої весняні пісні, ніби не знаючи про біду. У повітрі ще тримався запах пасок, диму з печей, святкового хліба, який учора пекли господині.

Та ця краса була мертво тиха. По вулиці не чулося дитячого сміху, не грюкали хвіртки, не перегукувалися сусіди: хати стояли з темними вікнами, деякі підпертi дошками, подвір’я заростали бур’яном. Лише рідкі півні перекрикували одне одного, ніби кликали людей, які вже не могли відповісти. Кроки самотньої Насті глухо відлунювали на порожній вулиці, важке, ніким не поділене мовчання давило на груди.

Невидима біда, що отруїла землю, не мала ні кольору, ні запаху, але відчувалася в усьому: у настороженій тиші, в неживому блиску роси, у занімілій церковній брамі, що не розчиниться цього Великодня. Над селом літали журавлі, малюючи у небі світлі кола, та їхній весняний політ здавався прощанням. Краса ранку ніби вкривала це місце прозорою завісою, а за нею причаїлася страшна, невидима смерть, і від цього свято перетворювалося на тиху загальну панахиду за селом, що зникало з лиця землі.