Відповіді до підручника: Стр.150 (6)

Твердження автора ґрунтується на тому, що в творі соняхи наділені людськими рисами й переживають війну так само, як солдати. Вони разом із бійцями потрапляють під обстріли, гинуть, сумують за «товаришами», плачуть і відчувають страх та біль.

Це видно з уривків, де соняхи зображені як люди:

– «Коли починався обстріл і вибухи рвали на шматки поле, соняхи гинули як солдати, їм не було куди сховатися в чистому полі, у них не було саперних лопаток, щоб окопатися».

– «Ті, яким щастило вціліти після обстрілу, опускали голови додолу, щоб не дивитися на загиблих товаришів».

– «За війну соняхи навчилися повертати голови не в бік сонця, що природно, а туди, де гримить, туди, де горить».

– «Коли прийшла осінь, господар не навідався до своїх соняхів, вони почорніли, наче з горя, і осипалися додолу чорними слізьми».

У цих реченнях соняхи мисляться як живі істоти: вони гинуть, мають товаришів, уміють «навчитися» чогось, сумують і плачуть, тому й «схожі на солдатів», «подібні до нас».