Розділ 7. ТЕКСТ » Стр.77 (5)

Напиши історію на чернетці. Трапилася зі мною ця історія ще в початковій школі. Я часто ходила з однокласниками додому, бо жила зовсім поруч від школи. І цей день теж не став винятком. Я йшла з хлопчиком, якого звали Артем. В нього чорне волосся, карі очі та він високого зросту. Була зима, калюжі вже стали підмерзати. Артем завжди був дуже цікавим, він любить зиму. Тому на одній з калюж він захотів перевірити міцність льоду. Я говорила йому не робити цього, але мене він слухати зовсім не захотів. Артем обережно ступав по льоду, дійшов практично до самої середини калюжі і впав. До речі, калюжа була не маленькою, чимось нагадувало ставок. Тому не дивно, що Артем не просто встав в калюжу, він провалився в неї по коліно. Від образи він почав волати, і став це робити голосніше, коли вирішив вилізти. Вся справа в тому, що під калюжею була земля, і тому під водою його ноги почали грузнути. Не рятувати друга було не можна — я відчула істерику мого однокласника і не зволікала з допомогою. Спочатку в хід пішли палиці і гілки, але вони не рятували. Тоді я сама вирішила підійти до Артему по льоду і витягнути його за руку. Не дивно, що я пірнула в калюжу разом з ним. Потім ще близько години ми вибиралися з водного полону, після чого щодуху побігли додому. Вдома мене чекав дід. Він готовий був уже сварити мене за те, що я гуляю після уроків занадто довго. Але коли дід побачив мене у воді та бруду по пояс, він на мить завмер. Дід довго мене роздивлявся, він явно розгубився. Потім пішов дзвонити на роботу мамі. Мама сказала йому, що мені потрібно зняти одяг на порозі і йти у ванну відмиватися. Звичайно, батьки ввечері мене лаяли. Але карати не стали, тільки посміялися над моєю розповіддю. У сім’ї ми досі згадуємо про цю пригоду і сміємося над ним, а ще любимо розповідати знайомим з дітьми-школярами.