Відповіді до підручника: Стр.104

Прозове розмаїття

4

Найтрагічнішою подією було його безпідставне заарештування 26 грудня 1933 р., коли на хвилі масових репресій митця оголосили «ворогом народу». Спершу йому винесли смертний вирок, але розстріл замінили на десять років заслання в північне селище Чиб’ю, куди його дружина з дітьми могла лише навідувати. У засланні він перебував у тяжких умовах, відірваний від літературної праці; тільки 3 грудня 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, а реабілітували його вже після смерті.

5

Остапа Вишню називають «королем українського тиражу», бо за його життя вийшло понад 100 збірок, а окремі книжки («Вишневі усмішки» та ін.) друкувалися стотисячними накладами. Мільйони читачів завдяки йому привчалися читати українською, тож за масовістю й популярністю він не мав рівних серед українських письменників свого часу.

6

Усмішка — це лаконічний гумористичний твір, у якому поєднано риси гуморески, анекдоту й фейлетону; їй притаманні ліризм, дотепність, доброзичливий тон оповіді та незрима присутність автора в ліричних відступах і репліках оповідача. На відміну від звичайної гуморески, усмішка частіше пов’язана з актуальними життєвими й суспільними питаннями, має чіткіший публіцистичний підтекст і емоційно-поетичні пейзажі, завдяки чому її нерідко називають «поезією в прозі».

7

У «Моїй автобіографії» Остап Вишня постає доброзичливим і самоіронічним оповідачем, який уміє посміятися з себе, свого роду й професії письменника. Він зображений як людина народна й щира, уважний спостерігач буденного життя, що тонко відчуває природу, любить людей і водночас критично й жартома оцінює навколишню дійсність.

8

Усмішка «Сом» належить до гумору: дід Панько та інші оповідачі добродушно перебільшують, сміх м’який і лагідний, немає нищівного осуду чи різкого викриття, властивих сатирі.

9

Оповідач у «Сомі» — досвідчений мисливець і рибалка, що щиро любить природу й розповідає про неї з теплим ліризмом та гумором. Він уміє майстерно «приманювати» слухача неймовірними побрехеньками, перебільшує розміри й силу сома, але робить це добродушно, наче в народній казці. Його мовлення барвисте, насичене діалектизмами та фразеологізмами, через які відчувається фольклорна опора й жива народна розмовна стихія.

10

Пейзажі в усмішці «Сом» створюють ліричне тло оповіді, виражають захоплення автора красою Слобожанщини й допомагають настроїти читача на спокійне, замріяне, іноді тривожне очікування пригод. Вони мальовничі, деталізовані, побудовані на яскравих зорових і слухових образах: заплава Осколу з очеретами, кугами, водяними ліліями, спів дівчат («Човник», «Тихо-тихо») — усе це зближує прозу з поезією і підсилює ліризм твору.

11

Комічність виникає насамперед від змішування офіційно-ділового й розмовного стилів: замість сухих формулювань з’являються жартівливі вислови («умови для мого розвитку були підходящі: з одного боку — колиска, з другого — материні груди»; «їси — ростеш, потім ростеш — їси»). Автор уживає гіперболи й недоречні подробиці («послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей», «коли, було, спитаєш у баби…: “Отаке стерво було, як і ти оце!”»), що порушують офіційну серйозність документа. Часті прямі звертання до читача й іронічні узагальнення («бо письменники так, спроста, не бувають», «чого тільки не доводиться переживати через ту літературу?!») руйнують нейтральний тон, перетворюючи автобіографію на веселу сповідь-усмішку.

12

«Мисливські усмішки» називають ліричними, бо в них багато поетичних описів природи й щирих почуттів автора до рідного краю. Наприклад, у «Сомі» детально змальовано заплаву Осколу, співи дівчат, пташиний світ; ці картини сповнені захоплення й ніжності, як у віршах. Оповідач не просто жартує, а замислюється над стосунками людини й природи, над «вічністю земного буття», тому за гумором відчувається задумливий, мрійний, іноді сумовитий настрій — ознака ліризму.

Домашнє 1

Оповідача усмішки «Письменники» я побачив уважним, іронічним і трохи втомленим спостерігачем за літературним життям. Він удає простачка, ніби щиро дивується всьому, що відбувається довкола «нових письменників», але за цією удаваною наївністю ховається гостре розуміння механізмів радянської літературної кар’єри. Оповідач помічає, як із людини роблять «кваліфікованого письменника» через нескінченні правки, наради й бюрократичні вимоги, а не через талант, і добродушним сміхом викриває абсурд системи. Він ставиться до справжнього письменницького хисту з повагою, але не вірить у модні «платформи» й ідеологічні гасла, тому говорить спокійно, без пафосу, наче радить читачеві не піддаватися на зовнішній блиск. Для мене цей оповідач — розумна, чесна людина, яка любить слово і вміє захищатися від неправди сміхом.

Домашнє 2

Як ілюстрацію можна створити малюнок до усмішки «Сом». На передньому плані — дід Панько, який сидить на березі Осколу біля глибокої ковбані й жваво розповідає хлопчикові про велетенського сома; поруч — вудки й човен. На задньому плані — заплава річки з очеретами, кугами, водяними ліліями та дівчатами в човні, що співають народних пісень. Така ілюстрація передасть і гумор розповіді, і ліричну красу слобожанського пейзажу.

Домашнє 3

Орієнтовний план презентації: 1) «Київ 1920-х: загальний вигляд міста» — фотографії Хрещатика, вулиць Миколаївської й Городецького, електричне освітлення, трамваї, авто. 2) «Освіта й наука» — університет, інститути, поява нових спеціальностей, студенти з провінції (як Степан Радченко), бібліотеки й книжкові крамниці. 3) «Літературне й мистецьке життя» — літературні вечори, угруповання («Ланка» та ін.), театри, філармонія, художні виставки. 4) «Повсякденне міське життя» — крамниці, кав’ярні, кінотеатри, нові види дозвілля, зміна побуту селян, що приїхали до міста. 5) «Технічний прогрес» — розвиток транспорту (трамвай, автобуси, вантажні авто), електрифікація, поширення радіо й кіно. 6) Підсумок: як Київ 1920-х поєднував старі традиції та нову технічну й культурну реальність і як це вплинуло на людей та літературу (зокрема, на роман «Місто»).