Тема 7. ЕКОЛОГІЯ » Стр.53

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВПЛИВУ ЕКОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ОРГАНІЗМИ ТА ЇХ УГРУПОВАННЯ Екологічна валентність – (екологічна толерантність) – здатність організмів витримувати певну амплітуду коливань екологічних чинників. Схема дії екологічного чинника: 1 - межі витривалості (екологічна валентність; 2 - оптимум (зона нормальної життєдіяльності); 3 - песимум (зона пригнічення); 4 - мінімум (нижня межа витривалості); 5 - максимум (верхня межа витривалості). Різноманітність організмів за екологічною валентністю: Еврибіонти – організми, які можуть жити за значних змін екологічних чинників (еврифаги, еврибати, евритерми, евригали). Наприкад: пацюк сірий, тарган рудий, кити, губки, сосна звичайна, очерет звич.) Стенобіонти – організми, які можуть жити лише за дуже незначної зміни чинників середовища (стенофати, стенобати, стенотерми, стеногали). Наприклад: коала, колібрі, клопи-водомірки, форель річкова, карась, видра річкова, осоїд звичайний. Основні закономірності впливу екологічних чинників Закон сукупної дії екологічних чинників (закон ефективності факторів, закон О. Мітчерліха, 1909): У природі один екологічний чинник може впливати на інший, тому успіх виду в довкілі залежить від взаємодії чинників. Закон взаємокомпенсації екологічних чинників (закон Е. Рюбеля, 1930): Відсутність або нестача деяких екологічних чинників можуть бути компенсовані іншими близькими чинниками. Закон обмежувального чинника (закон мінімуму, закон Ю. Лібіха, 1840): Найбільшу лімітуючу дію на організм, популяцію або угрупування справляють ті життєво важливі чинники зовн.сер-ща, кількість яких близька до мінім. критич. рівня. Закон оптимуму: кожен чинник позитивно впливає на життєдіяльність організмів лише в певних межах. Закон толерантності (закон Шелфорда, 1913): лімітуючим чинником процвітання будь-якого організму (виду) в даному місцеіснуванні може бути як мінімум, так і максимум екологічного чинника, діапозон між якими визначає витривалість (толерантність) організму до даного чинника.