Відповіді до підручника: Стр.88
Готова відповідь до завдання Стр.88 з ГДЗ Всесвітня історія 9 клас Щупак 2026.
Всесвітня історія, 9 клас · Відповіді до підручника
Текстова відповідь
ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: запитання та завдання
1
Які були основні передумови та чинники об’єднання Італії?
Основні передумови й чинники:
- Пробудження національної самосвідомості італійців, усвідомлення себе єдиною нацією.
- Політична роздробленість півострова та панування Австрійської імперії, що гальмували розвиток країни й штовхали до об’єднання.
- Соціально-економічні зміни: розвиток капіталізму, потреба у спільному внутрішньому ринку й ліквідації феодальних пережитків.
- Наявність центру об’єднавчого руху — Сардинського королівства (П’ємонт) з конституційним ладом і політикою К. Кавура.
- Діяльність лідерів національно-визвольного руху (К. Кавур, Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді, Віктор-Еммануїл II) та підтримка частини європейських держав (насамперед Франції в 1859 р.).
2
Які реформи провів Дж. Гарібальді як правитель (диктатор) острова Сицилія?
Як диктатор Сицилії Дж. Гарібальді провів такі реформи:
- Скасував багато привілеїв дворянства й духовенства, конфіскував майно монастирів.
- Ліквідував ненависний селянам податок на перемелювання зерна.
- Звільнив політичних в’язнів.
- Почав організовувати школи й притулки.
- Роздав частину державних земель селянам.
3
Зіставте об’єднувальний процес в Італії та Німеччині. У чому ви вбачаєте схожість? У чому відмінність?
Схожість:
- В обох країнах об’єднання відбулося навколо найсильнішої монархічної держави (Пруссія — у Німеччині, Сардинське королівство/П’ємонт — в Італії).
- Вирішальну роль відіграли війни й дипломатія, а не масова демократична революція «знизу».
- Об’єднання завершилося створенням королівств/імперій із конституційною монархією.
Відмінність:
- В Німеччині провідну роль відіграли Пруссія та канцлер О. фон Бісмарк, і об’єднання йшло через створення Північнонімецького союзу та франко-прусську війну; в Італії — союз монархістів (К. Кавур, Віктор-Еммануїл II) з народно-революційним рухом Дж. Гарібальді.
- В Італії значно більшою була роль народних повстань і добровольчих загонів («червоних сорочок»), а в Німеччині процес був більш керованим «згори» прусським урядом.
- В Італії головним зовнішнім супротивником була Австрія та Папська держава, в Німеччині — Австрія й Франція.
4
Покажіть на карті території, що належали до італійських держав.
На карті слід виділити такі основні італійські держави та їхні території в першій половині ХІХ ст.:
- Королівство обох Сицилій (Неаполітанське королівство) — Південна Італія та острів Сицилія.
- Папська область — центральна частина Апеннінського півострова навколо Риму.
- Герцогства Модена, Парма, Лукка й Тоскана — центральна Італія на північ і захід від Папської області.
- Сардинське королівство — острів Сардинія та П’ємонт із центром у Турині на північному заході.
- Ломбардо-Венеційське королівство — північний схід Італії (Ломбардія й Венеція), що входили до складу Австрійської імперії.
5
Коли в 1861 р. утворилось єдине Італійське королівство, Дж. Гарібальді сказав: «Це зовсім не та Італія, за яку я боровся все своє життя». Як ви думаєте, який сенс він вкладав у ці слова?
Дж. Гарібальді мав на увазі, що створене в 1861 р. Італійське королівство було монархією під владою Савойської династії, зі збереженням впливу дворянства й соціальної нерівності, тоді як він боровся за демократичну республіку з широкими правами народу. Тому політичний устрій і соціальний зміст об’єднаної Італії не відповідав його революційно-демократичним ідеалам.
6
Обговоріть у групах позицію щодо об’єднання Італії: а) Наполеона ІІІ, б) Папи Римського. Чим пояснюється їхнє ставлення до об’єднавчих подій в Італії? Пригадайте, які події у Франції змусили Наполеона ІІІ відкликати військо з Папської області.
а) Наполеон ІІІ спочатку підтримав П’ємонт у війні проти Австрії, бо хотів послабити Австрійську імперію й посилити вплив Франції в Італії, але водночас боявся надто сильної єдиної Італії та прагнув зберегти особливу роль Франції як захисниці Папи, тому його позиція була суперечливою.
б) Папа Римський виступав проти об’єднання Італії, бо воно загрожувало існуванню Папської держави й позбавляло його світської влади над центральною Італією; тому він спирався на французький гарнізон у Римі.
Події, що змусили Наполеона ІІІ відкликати війська з Папської області, — поразки Франції у франко-прусській війні 1870–1871 рр., коли французька армія була потрібна на фронті й Франція вже не могла утримувати гарнізон у Римі.
7
Прочитайте висловлювання про те, що успішне завершення об’єднання Італії пояснюється щирим бажанням кожного італійця мати власну державу. Чи погоджуєтесь ви із цією думкою? Напишіть есе «Воля народу та доля країни: з історичного досвіду Італії та України».
Я загалом погоджуюся з думкою, що воля народу була важливою передумовою успішного об’єднання Італії, але сама по собі вона не гарантує перемоги без політичних лідерів, організації та сприятливих міжнародних умов.
В Італії впродовж ХІХ ст. дедалі більше людей — від інтелігенції до селян — усвідомлювали себе єдиною нацією й хотіли позбутися австрійського панування та численних дрібних держав. Цю волю втілили в дію такі лідери, як К. Кавур, Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді, Віктор-Еммануїл II. Народна підтримка дозволила «червоним сорочкам» здійснити походи в Сицилію та Південну Італію, витримати війни з Австрією й приєднати Рим. Проте без дипломатичних угод, союзів із Францією та Пруссією, без вдалого моменту (франко-прусська війна) об’єднання могло б затягнутися або й зазнати поразки.
Досвід України теж показує, що воля народу є вирішальною передумовою змін. У ХХ–ХХІ ст. українці не раз демонстрували прагнення до незалежності й свободи — від визвольних змагань 1917–1920 рр. до Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Масові протести, участь мільйонів людей у захисті демократії, армії й волонтерського руху засвідчили, що значна частина суспільства усвідомлює себе політичною нацією й готова боронити державу.
Отже, і в Італії, і в Україні саме поєднання волі народу з відповідальним політичним керівництвом, міжнародною підтримкою та здатністю до самопожертви визначає долю країни. Коли суспільство пасивне, навіть талановиті лідери мало що можуть змінити; коли ж народ активний і згуртований, він здатний відстояти свою державу навіть у найважчі часи.