Відповіді до підручника: Стр.147 (4)

У вірші шовковиця постає дуже старим, високим і розлогим деревом із товстим стовбуром, порепаною корою, з гнучкими гілками, вкритими густим листям і темними, перестиглими ягодами. Вона ніби жива, чутлива, здатна пам’ятати й сумувати.

Коли хлопці обступають дерево, обривають ягоди й «закручують стару в танці», я уявляю, як від їхніх рухів гілки гнуться до землі, крона розгойдується, листя шумить, немов шовковиця весело кружляє разом із ними.

Посадити її, ймовірно, міг якийсь селянин чи хазяїн двору понад сто років тому – ще в далекі мирні часи, щоб було затінок і смачні ягоди для дітей та онуків. За довге життя шовковиця бачила не одне покоління людей, які відпочивали під нею, ласували ягодами, розмовляли, гралися.

У мирний час її доля була спокійною й щасливою: вона щороку родила, давала прохолоду й урожай, була місцем зустрічей і дитячих забав, тихим свідком мирного життя людей біля Маріуполя.