Відповіді до підручника: Стр.160 (2)

У етюді природа постає крізь внутрішній стан оповідача. Передусім змальовано нічне зоряне небо: бездонну височінь, у якій мерехтять і падають зірки. Вони сприймаються як живі істоти, ніби душі, що скинули важкі «кайдани» тіла й світять донизу всім назбираним промінням. Через цю картину неба герой відчуває спокій, урочистість, таємничу велич світу.

Коли оповідач опускає погляд додолу, він по-новому бачить звичну землю: дорогу, на якій стоїть, відчуває прибитий вічною вогкістю запах куряви, слухає нічну тишу й півнячий крик. Буденний пейзаж набуває глибшого змісту, ніби відкриває приховану сутність. Отже, картини природи – це високе зоряне небо й нічна сільська дорога з її запахами й звуками, показані через відчуття, переживання та роздуми оповідача.