Відповіді до 2 ЧАСТИНИ: Стр.45

Байки

Запитання до оповідання-притчі «Пшоняна каша»

1. Могли, бо в кожного подорожнього був потрібний для каші складник (пшоно, горщик, вода, вогонь, сіль), і разом вони зрештою зварили добру кашу.
2. Скупий вважав, що його пшоно найважливіше, тому вимагав більшої частки й спершу пропонував варити й їсти кашу лише йому з власником горщика («моє пшоно, а твій горщик, удвох з’їмо»), не хотів ділитися з усіма.
3. Каша не виходила, бо подорожні щоразу намагалися обійтися без чогось необхідного: спершу без води, потім без вогню, а потім без солі й терплячого доварювання.
4. Четверо подорожніх не могли їсти кашу, бо вона була недоварена й несолона, тобто прісна й несмачна, тож вони лише скуштували й відмовилися.
5. Наприкінці п’ятий подорожній посолив кашу, її ще доварили, і всі п’ятеро сіли колом біля горщика та з апетитом поїли.
6. Притча вчить, що потрібно ділитися й працювати разом, цінувати внесок кожного, а не бути скупим і сваритися, бо тільки спільними зусиллями можна досягти доброго результату.
7. Образні вислови про голод у тексті: «від голоду їм животи до спини попритягувало» (дуже зголодніли), «голод — не свій брат» (через голод доводиться поступатися), «всякого вижене голод на холод» (голод примушує шукати вихід), «голодному й опеньки — м’ясо» (для голодного й проста страва здається доброю); останні три можна вважати прислів’ями, а перший — просто яскравим образним висловом.

Інсценізація притчі «Пшоняна каша»

Під час інсценізації слова скупого подорожнього вимовляй жадібно, сердито й уперто; репліки інших подорожніх спочатку — ображено й голодно, а наприкінці — радісно й доброзичливо, коли всі разом діляться кашею.